Перші три альбоми говорили «я». Цей починається з когось іншого — і це найбільша зміна в проєкті від самого дебюту.
Пісня «Ann Silent Veil» відкриває альбом «Ann’s Harmony». Понад сім хвилин, найдовша пісня на платівці, і її навмисно поставлено на самий початок.
Завіса, а не стіна
Перший рядок звучить так: “Ann’s heart drowns in night, where dreams fade to gray” — серце Енн тоне в ночі, де сни блякнуть до сірого.
Завіса з назви важить більше, ніж усе це потопання. Стіна відгороджує назавжди, і її видно здалеку. Завіса висить тихо, пропускає світло, і її можна відсунути — тільки ніхто цього не робить, бо ззовні вона виглядає як частина інтер’єру. Саме так працює жалоба в людей, які не здіймають довкола неї галасу.
Приспіву в цій пісні немає. Замість нього повертається рядок: “But night’s silent veil, holds no sweet release” — але тиха завіса ночі не дає солодкого звільнення. Я повторюю його, бо в такому стані кожен день — той самий день.
Чому не «я»
Після трьох альбомів про власне падіння й власний бунт я вперся в стіну. Не через брак тем — через брак дистанції. Коли пишеш про себе, пильнуєш, щоб не виглядати слабшим, ніж хочеш.
Енн — не якась одна конкретна людина і не я в перевдяганні. Це хтось, на кого я можу дивитися збоку, — і завдяки цьому описати те, чого про себе не написав би. Третя особа виявилася чеснішою за першу.
Це альбом про одну людину і про дев’ять кроків, які вона робить. Тому його варто слухати по черзі — уперше в цьому проєкті порядок пісень справді щось означає.
Сім хвилин без поспіху
Пісня триває понад сім хвилин, і ніщо в ній не поспішає. Куплети довгі, між ними лишається повітря, а ударні вступають лише посередині.
Я хотів, щоб слухач відчув цю довжину. Ніч, описана за три хвилини, звучить як спогад про ніч; ніч, яка не хоче закінчуватися, мусить тривати довше, ніж зручно. Наприкінці лишаються тільки вокал і один протяжний звук.
Не всі пісні на цьому альбомі такі. Четверта триває п’ять хвилин, шоста — трохи менше п’яти: альбом прискорюється разом із героїнею. Але починається він там, де час стоїть.
Навіщо слухати чужу ніч
Бо зі своєю людина зазвичай сама. Легше впізнати свій стан у комусь іншому, ніж назвати його в собі, — і в цьому, як на мене, уся робота пісень.
В останній частині звучить: “No veil holds her down, no night can confine” — жодна завіса її не втримає, жодна ніч не замкне. Я кажу це на початку альбому, ще до того, як щось покращиться. Так працює надія: вона з’являється раніше за причину.
Ця пісня не обіцяє, що скоро стане краще. Вона каже, що за завісою хтось стоїть і що це варто помітити.
Послухай пісню на Spotify, Apple Music і YouTube Music.
У наступному дописі розповім про пісню «Whispers in Gloom» — і про те, хто насправді говорить на цьому альбомі «я».
Дякую, що ти тут.
Adam Smentoch
творець проєкту Dust Anthem
