Після пісні «Broken Vows» мало прийти щось лагідніше, бо інакше цей альбом неможливо було б пройти. Тільки лагідніше тут не означає краще.
Пісня «Shades of Solace» — восьма на альбомі «From Dust to Ballads» і найделікатніша річ на ньому, — а водночас єдина, яка прямо каже, що розради немає.
Тіні, а не світло
Приспів звучить так: “Shades of solace, they fade in my mind. In the dust of my pain, no peace can I find” — тіні розради згасають у моїй голові; у пилу мого болю мені не знайти спокою.
Назва тут точна, і я довго над нею сидів. Не «світло розради», не «розрада» — тіні. Щось, що має обриси справжньої речі, але не має її сили. Так діє більшість утіх, які ми отримуємо в справді важкий момент: вони справжні й зовсім недостатні.
Передприспів каже це без прикрас: “The weight of my grief pulls me down to the ground. In the shades of my soul, no solace is found” — тягар мого горя тягне мене до землі; у тінях моєї душі розради не знайти.
Пісня, яка не обіцяє
Це найризикованіша річ на цьому альбомі. Усі інші пісні мають десь рух угору — фразу, в якій герой підводиться. Тут його більшу частину часу немає.
Я поставив цю пісню після найважчого місця альбому саме тому, що вона не втішає. Якби після пісні «Broken Vows» я вставив щось підбадьорливе, вийшла б неправда — після такого удару приходить не полегшення, а втома.
Рух угору є, але лише в бриджі й дуже обережний: “From the dust of my heart, a faint hope will shine” — з пилу мого серця засяє слабка надія. Слабка. Це слово стоїть там свідомо.
Найтихіше зведення на альбомі
Ця пісня зведена найтихіше з усього альбому, і це чути, якщо слухаєш платівку по черзі. Я цього не вирівняв, хоча всі посібники кажуть вирівнювати.
Ішлося про те, щоб після шести хвилин жалю ця пісня не вдарила, а ввійшла. Тому тут немає жодного сильного вступу — ударні всю пісню грають щітками, а найгучніший момент — одна партія струнних у бриджі.
При цьому вона триває майже шість хвилин, тобто ненабагато менше, ніж попередня пісня. Та сама довжина, зовсім інша щільність — це зіставлення найбільше цікавило мене, коли я вибудовував порядок пісень.
Навіщо комусь пісня, яка не втішає
Бо буває, що найгірше, що можна почути в поганий момент, — запевнення, що все буде добре. Людина тоді відчуває, що мусить ще й удавати, ніби приймає це до відома.
Пісня, яка прямо каже «розради немає», парадоксально знімає тягар. З нею не треба сперечатися і перед нею не треба вдавати. Поруч із нею можна просто бути в тому стані, в якому ти є.
Це все, що ця пісня може запропонувати, — і, на мою думку, іноді це більше, ніж оптимізм.
Пісню послухаєш на Spotify, Apple Music і YouTube Music.
У наступному дописі розповім про пісню «Last Ember» — найдовшу на альбомі — і про ту одну іскру, яку не можна випустити.
Дякую, що ти тут.
Adam Smentoch
творець проєкту Dust Anthem
